Духовність нашого народу

Я вважаю, що наш народ духовний саме тому, що у нього є традиції і звичаї. У кожної сім`ї  їх існує багато. Про традиції та звичаї ми дізнаємося з уст своїх рідних та близьких. Для того, щоб зацікавити молодших членів родини, вони розповідають казки, співають пісні, які пов’язані з різними обрядами та подіями. Завдяки цім розповідям діти більше дізнаються про традиції, звичаї, історію свого народу. А це все виховує у молоді любов до своєї країни та повагу до своїх предків.

Мені згадуються мої бабусі. На Різдво бабуся Тетяна вітає мене колядками, на Масляну - привозить  смачні золоті млинці, на Великдень ми разом з нею печемо кулічі та робимо крашанки. Про кожне свято вона розповідає багато цікавого та нового. Бабуся Ніна вишиває рушники, які є оберегами всієї нашої родини.

Наш народ досі зберіг і виконує багато традиційних обрядів. Серед них можна виділити сватання.

Яскравим прикладом може слугувати повість Григорія Квітки – Основ`яненка «Маруся». У цьому творі дуже яскраво показано цей обряд. Господарі повинні прибрати хату та запалити свічку біля ікон. Перед тим, як зайти до хати, старостам треба стукнути перед дверима тричі по три рази та після того, як зайдуть до хати, поставити на стіл хліб. Поки батьки Марусі розмовляють із старостами вона стоїть біля печі і «колупає її пальцем». Дівчина виносить із своєї кімнати вишиті нею рушники. І тільки тоді молоді, коли отримали батьківське благословення, могли вважатися нареченими. Тим самим молоді вшановували своїх батьків. У цьому обряді демонструвалася працелюбність та здатність до ведення господарства нареченою. 

Отже, традиції та звичаї відіграють величезну роль у розвитку духовності нашого народу.

Велич людини вимірюється її справами

Я погоджуюсь із тим, що  велич людини вимірюється її справами. У наш час дуже багато людей, які виражають своє вміння лише на словах, а на справі нічого не можуть зробити, але є і ті, котрі доводять свої вміння. Недарма існує прислів’я «роби не словом, а ділом». По тому, які людина робить справи, ми бачимо яка вона. Якщо людина хоче показати свою велич, то вона робить гарні вчинки, а не навпаки.

Для того, щоб підтвердити мою думку, пригадаймо: чи ми самі завжди робимо те, що обіцяємо, чи подаємо приклад гарних та шляхетних справ. Людина, справи якої такі ж високі, як і її слова, гідна найвищої пошани у всі часи. Кожного будуть пам’ятати та поважати, якщо його вчинки будуть величними.  

Прикладом може слугувати батько головної героїні роману Ліни Костенко «Маруся Чурай» - Гордій Чурай. Образ Гордія ми бачимо у спогадах і думках Марусі, але саме його життя героїня вважає гідним пам’яті та поваги. Він запам’ятався всій Полтаві своїми бойовими звитягами та козацькою щирістю. Тому велич Гордія Чурая безперечна.   

На мою думку, людина повинна робити всі свої вчинки безкорисно. Тому що нам усі колись знадобиться чиясь допомога. Всі люди повинні допомагати одне одному та підтримувати у скрутну хвилину.  

Яскравим прикладом безкорисної людини може слугувати Мати Тереза. Вона допомагала людям із усього світу, не вимагаючи нічого у відповідь. Мати Тереза завжди підтримувала людей у найскрутніші хвилини. Вона вірила, що людина створена для кохання та добра, створена, для того щоб бути щасливою та дарувати щастя іншим. 

Отже, кожна людина повинна робити гарні справи. І головне, щоб те, що вона робить, було від чистого серця та безкорисно. 

До чистої мети треба йти чистою дорогою

Я згодна з тим, що до чистої мети треба йти чистою дорогою. Деякі люди готові на будь-які вчинки заради досягнення своєї мети. Це може бути і зрада, і наклеп, і навіть вбивство. У дитинстві, коли проблеми були дрібними, було легше балансувати між добром і злом, чорним і білим. Але, коли ми подорослішали, то в житті з’явилися відтінки сірого. Людям стало складніше обрати шлях до досягнення мети. Я вважаю, що треба обирати засоби для досягнення своєї мети таким чином, щоб це завдавало мінімальної шкоди іншим.

Яскравим прикладом може слугувати Чіпка - головний герой роману Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». У нього була гарна мета в житті. Чіпка хотів покращити своє життя, але він це робив, завдававши шкоди та горя іншим людям. У решті решт його заарештували та судили. Не дарма кажуть, що «на чужому горі, щастя не побудувати».

Прикладом може слугувати прагнення збудувати у країні комунізм. Мета цього була чудовою, оскільки у всіх людей було б гарне життя. Але для досягнення цієї мети йшли через репресії та тотальний контроль, які призвели до загибелі великої кількості людей. Така політика зазнала краху, і нині навіть сама ця колись осяйна мета не здається більшості людей такою привабливою.

Отже, перш ніж робити якісь вчинки треба добре проаналізувати до яких наслідків вони призведуть. Якщо через це постраждають інші, то краще пошукати інший шлях, або навіть зовсім відмовитись від своєї мети.

      

Пісня – духовне обличчя нації

          Я погоджуюсь із тим, що пісня – духовне обличчя нації. Ще з давніх давен до нас дійшли пісні, які оспівували різні події в житті людини та народу.  Першою піснею, яку чує людини, є колискова матері. Потім упродовж усього життя пісня супроводжує людину. Працюючи, люди співали трудові пісні. Жодне календарне свято не обходилося без пісень. Що вже можна казати про весілля, коли всі події супроводжуються різними обрядовими піснями?                  

          Кожна подія в історії народу знаходила своє відображення у історичних піснях. У цих піснях відображався патріотизм, героїзм та відданість своїй Батьківщині. 

          Прикладом історичних пісень можуть слугувати такі пісні, як «Зажурилась Україна», «Ой Морозе, Морозенко». Перша пісня вважається найдавнішою. В ній розповідається про боротьбу козаків проти турків. У другій – про загибель ватажка Морозенка від рук татар.               У піснях оспівується любов до своєї Батьківщини, до жінки, до дитини, до матері. Тема любові в усіх її проявах була і залишається однією з провідних.                                                  Наприклад «Пісня про рушник», яка оспівує любов сина до своєї матері та велика вдячність та повага за турботу про нього. А пісень про кохання важко навіть перелічити. І в сучасних піснях любов до пісні та Батьківщини теж знаходить своє відображення. Українська співачка Катерина Бужинська виконує пісню «Як у нас на Україні», в якій йдеться про те, що Україна співочий край і жодне свято не буває без пісні.          

         Отже, пісня – це голос народу, його сміх і сльози, його традиції, мрії та сподівання. А все це – духовне обличчя нації.                                                                       

Духовність нашого народу

Я вважаю, що наш народ духовний тому, що він дотримується законів моралі. А це – найкращі життєві орієнтири. У моєму розумінні мораль – це поняття кожної людини про те, що є добре, а що – погане. У кожного орієнтири можуть бути різними. Це і допомагати ближньому, і піклуватися та захищати тварин, робити гарні справи. Людина, котра не користується цими орієнтирами, може в майбутньому стати самотньою та нікому не потрібною.

Іноді людям треба було визначитись з тим, що для них краще. Дотримуватись правил моралі, чи ні. Цей вибір для багатьох людей був важким, але його треба було зробити.

Згадуються 1932-1933 роки, коли в Україні був голодомор. Багато людей, перебуваючи у страшному голоді, забули всі, які є, закони моралі. Щоб не загинути від голоду, вони їли домашніх тварин і навіть були готові вбити людину, заради шматка хліба. Люди повинні були обрати: або загинути, але до останнього дотримуватись законів моралі, або жити, не дотримуючись їх.

За законами моралі, людина ніколи не повинна говорити неправду, кривдити, красти, вбивати. Недарма існує золоте правило моралі, що не треба робити іншим того, що не бажаєш собі.

Яскравим прикладом того, як людина порушила моральні принципи, може слугувати головний герой роману Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».  Чіпка Варениченко захотів для себе кращого життя. Через це він потрапив до дуже поганої компанії, яка пиячила, грабували заможних селян, вбивала людей цілими сім`ями. Чіпку посадили до в`язниці, де він і закінчив своє життя. Чіпка порушив закони моралі, через це він став самотнім і нікому не потрібним. 

Отже, хто все своє життя орієнтується на закони моралі, того можна вважати духовною людиною нашого народу 

Традиції і звичаї – важливі складники народної педагогіки

Я погоджуюсь із тим, що традиції і звичаї – важливі складники народної педагогіки. У кожного народу їх існує багато. Про традиції та звичаї ми дізнаємося з уст своїх рідних та близьких. Для того, щоб зацікавити молодших членів родини, вони розповідають казки, співають пісні, які пов’язані з різними обрядами та подіями. Завдяки цім розповідям діти більше дізнаються про традиції, звичаї, історію свого народу. А це все виховує у молоді любов до своєї країни та повагу до своїх предків.

Мені згадуються мої бабусі. На Різдво бабуся Тетяна вітає мене колядками, на Масляну - привозить  смачні золоті млинці, на Великдень ми разом з нею печемо кулічі та робимо крашанки. Про кожне свято бабуся розповідає багато цікавого та нового. Бабуся Ніна вишиває рушники, які є оберегами всієї нашої родини.

Наш народ досі зберіг і виконує багато традиційних обрядів. Серед них можна виділити сватання.

Яскравим прикладом може слугувати повість Григорія Квітки – Основ`яненка «Маруся». У цьому творі дуже яскраво показано цей обряд. Господарі повинні прибрати хату та запалити свічку біля ікон. Перед тим, як зайти до хати, старостам треба перед стукнути дверима тричі по три рази та поставити на стіл хліб. Поки батьки Марусі розмовляють із старостами вона стоїть біля печі і «колупає її пальцем». Дівчина виносить із своєї кімнати вишиті нею рушники. І тільки тоді молоді, коли отримали батьківське благословення, могли вважатися нареченими. Тим самим молоді вшановували своїх батьків. У цьому обряді демонструвалася працелюбність та здатність до ведення господарства нареченою. 

Отже, традиції та звичаї відіграють величезну роль у житті кожної людини та народу.    

Кожній людині слід виховувати свій
характер протягом усього життя.

Я погоджуюсь із тим, що кожній людині слід виховувати свій характер протягом усього життя. Характер людини формується від самого народження. Трапляється так, що є і знання, і мудрість, а характер може все зіпсувати, або ж змінити на краще. Характер людини впливає на її подальшу роботу та стосунки між іншими людьми. Він впливає на вчинки, дії, поведінку, слова.

Характер людини впливає на її подальшу долю. Якщо кожна людина не виховуватимемо свій характер, то вона не зможе розкрити свої таланти та досягти успіху. Тобто людина повинна бути цілеспрямованою та наполегливою. В неї повинен бути твердий характер, тому що це запорука успіху в житті.

Яскравим прикладом людини з твердим характером, може слугувати постать Маргарет Тетчер. Недарма її прозвали «залізною леді» за її характер. Маргарет Тетчер запровадила у Великій Британії цілу низку непопулярних реформ, які стали вирішальними у розвитку країни. Ніхто з її оточення не був згодний з нею, але вона твердо стояла на своєму. У результаті країна під керівництвом Маргарет досягла великих успіхів у всіх сферах життя.

Прикладом із літератури може слугувати Наталка, головна героїня п`єси Івана Котляревського «Наталка Полтавка». Саме завдяки її наполегливості, вона виборює своє щастя та залишається зі своїм коханим Петром. Якби Наталка була не рішуча та не відважна, то її б доля склалася зовсім по-іншому. Щастя в шлюбі, з не коханою людиною, вона б не знайшла.

Отже, кожна людина - господар свого життя та творець свого характеру. Якщо характер виховувати, то можна досягти будь-якої мети. Але для цього потрібно діяти, а не сидіти, склавши руки.

Закони моралі – найкращі життєві орієнтири

Я погоджуюсь з тим, що закони моралі – найкращі життєві орієнтири. У моєму розумінні мораль – це поняття кожної людини про те, що є добре, а що – погане. У кожного орієнтири можуть бути різними. Це і допомагати ближньому, і піклуватися та захищати тварин, робити гарні справи. Людина, котра не користується цими орієнтирами, може в майбутньому стати самотньою та нікому не потрібною.

Іноді людям треба було визначитись з тим, що для них краще. Дотримуватись правил моралі, чи ні. Цей вибір для багатьох людей був важким, але його треба було зробити.

Згадуються 1932-1933 роки, коли в Україні був голодомор. Багато людей, перебуваючи в страшному голоді, забули всі, які є, закони моралі. Щоб не загинути від голоду, вони їли домашніх тварин і навіть були готові вбити людину, заради шматка хліба. Люди повинні були обрати: або загинути, але до останнього дотримуватись законів моралі, або жити, не дотримуючись їх.

За законами моралі, людина ніколи не повинна говорити неправду, кривдити, красти, вбивати. Недарма існує прислів`я, що не треба робити іншим того, що не бажаєш собі.

Яскравим прикладом того, як людина порушила моральні принципи, може слугувати головний герой роману Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».  Чіпка Варениченко захотів для себе кращого життя. Через це він потрапив до дуже поганої компанії, яка пиячила, грабували заможних селян, вбивали людей цілими сім`ями. Його посадили до в`язниці, де він і закінчив своє життя. Він порушив закони моралі, через це він став самотнім і нікому не потрібним.

Отже, хто все своє життя орієнтується на закони моралі, той ніколи не залишиться на самоті і матиме вірних друзів та міцну родину.

Мої життєві орієнтири

Мої орієнтири — це моральні якості, мої і моїх друзів, моїх батьків і моїх дідів, словом, близьких мені людей. І ці орієнтири не однобокі, вони мають взаємозв'язки з різними галузями життя. І навіть те, яким я уявляю своє майбутнє — це мій орієнтир.

Зараз ми живемо у дуже  непростий та  складний час. Економічна нестабільність нашого суспільства призвела до спаду виробництва. Багато батьків опинилися без роботи. Життя нас намагається зробити грубими та  жорстокими, поставити на коліна. Побутові проблеми заслоняють всі радості життя, останнім часом усе складніше знайти добрі якості в людях. І дуже боляче дивитися на все це. Хочеться допомогти чим-небудь, але я не знаю чим. Моя життєва позиція - не піддаватися паніці, сміливо йти вперед, чесно трудитися. Я думаю, що ми все-таки переможемо, вистоїмо в цей важкий час.

Кожна людина така неповторна, у кожного з нас свої нахили, свої уподобання. Упевнена, що більшість моїх ровесників хоче жити безбідно і комфортно. Проте не думаю, що хтось обере собі принизливий спосіб досягнення цього. Мало бути багатим. Хотілось би при цьому жити з високо піднятою головою і не ховати від людей очі. Я за те щоб досягти в житті якомога більше тільки чесними засобами. Я знаю, яку професію оберу, хочу бути фахівцем високого класу, хочу, щоб до моєї думки прислухалися, зі мною радились як із професіоналом. Я намагатимусь удосконалювати свої знання; думаю, що будь-яку справу завжди виконуватиму чесно. Це мій принцип.

Я вважаю, що треба намагатися  бачити в людях гарне, бути уважніше й добріше. Доброта переможе зло! Дуже хочеться, щоб люди дружили між собою, ходили друг до друга в гості, раділи спілкуванню, ділилися приємними новинами, поважали старших, не кривдили маленьких. Адже  людське життя таке коротке! І треба намагатися як найбільше зробити гарних справ, щоб залишити добрий слід у душі людей.

  

«Краще голий та правдивий, ніж багатий та беззаконний»

Ідеї Г.Сковороди співзвучні з прагненнями  народу  й  у  наш  час.  Це  захист  інтересів  і прав людини - трудівника,  звеличення праці  як  запоруки  щастя  кожного  члена суспільства, осуд гонитви  за  багатством,  прагнення  нажитися будь-якими засобами. У своїх байках Г. Сковорода доводив, що гідність людини визначають не титули й багатство, а її праця й чесність.

Найповніше розкриває віру автора у величезне значення праці байка "Бджола і Шершень". Вона виражає погляди Сковороди на життєву необхідність трудитися, прославляє працю на благо суспільства й засуджує паразитичне існування ледарів та нероб. Люди ж типу Шершня — це паразити, прагне довести Сковорода. Вони живуть крадіжкою чужого для того, щоб "їсти, пити". В образі Шершня засуджуються представники панівних кіл. А Бджола — це образ мудрої, працьовитої людини, для якої смисл життя в її "сродній" праці. Байкар вшановує Бджіл як символ чесності та працелюбства й ганьбить Шершнів як нетрудових елементів суспільства.

Письменника глибоко обурювали несправедливі порядки в тогочасному світі, він страждав від суспільних суперечностей, прагнув змінити становище, коли багаті дармоїди живуть за рахунок виснажливої праці мільйонів голодних і знедолених трудівників.

            У нашому світі, де соціальна і матеріальна нерівність тільки росте, де люди гублять і руйнують свій духовний світ, віддаючи перевагу брудному багатству, де багаті пригнічують незаможних, завжди знаходяться люди, які уславляють найкращі риси людства - духовність, честь, чесність, розум, милосердя, любов.

Отже, кожен має дбати про те, щоб, досягаючи матеріального статку, зберегти свою людяність, залишитися людиною, здатною підставити своє плече іншим.

Життя! В ньому стільки переконуючої сили і повноти,
що трудно дозволити собі байдужість чи слабкість.

(А. Любченко)

Я погоджуюсь із тим, що в житті багато переконуючої сили й повноти, що важко дозволити собі байдужість чи слабкість. У нашому житті дуже багато яскравих подій. Кожен повинен не проґавити їх. Тому треба жити так, щоб потім не жалкувати через те, що прожив своє життя ненаповну.                                                                                                         

            Кожна людина має право обирати свій спосіб життя та найголовніше шлях. Вибір кожної людини залежить насамперед від самої людини, від рівня її вихованості, світогляду, характеру та інших факторів. У наш час дуже багато людей стали байдужими до інших. Вони зазвичай керуються прислів’ям «Моя хата скраю – нічого не знаю» і не знають, що байдужість страшніше за усі почуття.                                                               

            На думку приходить важка доля українських письменників, що входили до «розстріляного відродження». А саме: П.Тичина, М.Рильський. Ю.Яновський, М.Хвильовий та інші. Вони не побоялися відстоювати свою думку. Навіть незважаючи на те, що радянська влада дуже карала за подібне. Вони не могли та не хотіли підкорюватися, а тим паче бути байдужими. Саме у цьому проявляється їх дуже сильний характер.       

            Звичайно ж всім було би легше жити та все життя боятись зробити щось не так як усі. Але ж це зробить життя неповноцінним. Недарма кажуть, що не треба залишатися байдужим та переляканими, щоб життя не пробігло повз тебе з усіма її пригодами.     

            Яскравим прикладом людини, яка боролася за кращу долю народу та гарне майбутнє України, можна вважати Т.Г.Шевченка. Він на протязі усього свого життя допомагав людям повірити у свої сили та не здаватися на півшляху. Кобзар міг би все своє життя жити в розкоші, славі та ні в чому собі не відмовляти, адже Бог наділив його багатьма талантами: художника, поета та письменника. Але він не зміг залишатися в стороні, коли бачив що коїться навкруги. Ані десятерне заслання, ані навіть каторга не вбила його революційного духу.   

          Отже, кожний день – це маленьке життя, і треба прожити його так, начебто цей день останній у житті. Треба жити наповну та не шкодувати про зроблене.       

Хто над ким володарює – золото над людиною
чи людина над золотом?

Я вважаю, що в наш час золото володарює над людиною. Зараз не можливо прожити, якщо в тебе немає грошей. А з кожним кроком вони втручаються в наше життя все більше. Взагалі-то, гроші винайшли для того, щоб покращити умови існування, але з їх появою люди розділилися на дві категорії. Перша – це бідні, котрі не мають багато грошей, і тому не можуть жити в гарних умовах. А друга - це багаті, які живуть ні в чому собі не відмовляючи, в чиїх руках влада. Я вважаю проблема в тому, що люди не навчилися користуватися грошима, а свідомо стали їх рабами.                  

У нашому суспільстві «золота лихоманка». Тому що за гроші можна купити все: речі, дружбу, повагу, емоції і навіть любов. Люди готові заради грошей піти на все, не зважаючи ні на які духовні цінності.                                                              

Яскравим прикладом може слугувати головний герой роману Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» - Чіпка. Він заради кращого життя для себе зробив багато поганого для інших. Чіпка вбивав та грабував людей, забувши про всі моральні закони. Зрештою він відповідатиме за те, що скоїв. Тому можна з впевненістю вважати, що золото заволоділо ним.                                                                               

Прикладом може слугувати герой роману Ф.Достоєвського «Злочин і кара» - Родіон. Раскольников вбив лихварку  через те, що в нього не було грошей. Родіон, як і більшість своїх однолітків, був у скрутному матеріальному становищі. Але замість того, щоб працювати, він йде на злочин. Совість примусила героя зізнатися у скоєному і саме тоді він отримав душевний спокій.                                                                   

Отже, ми всі повинні розуміти, що не золото визначає особистість, а особистість за допомогою нього може втілити не тільки власні мрії, а і мрії оточуючих.   

Шлях знаходить той, хто його шукає

Я погоджуюсь із тим, що шлях знаходить той, хто його шукає. Життя дуже складне, і кожній людині на своєму шляху властиво помилятися. Недарма існує прислів’я, що треба вчитися на помилках. Але краще вчитися на помилках інших, а не на своїх власних. Дуже важливим є й те, щоб людина могла визнати свої помилки та зробити висновки з них. Особистість, яка вміє визнавати свої помилки, то не слабак, а сильна, чесна та хоробра людина. Бо власна правота та авторитет – не найголовніше в житті, особливо коли це може коштувати комусь здоров'я, або навіть життя.                       

Яскравим прикладом можуть слугувати героїні творів Шевченка – Катерина та Ганна. Обидві зробили помилки в молодому віці. Але Катерина не захотіла боротися, вона залишила свого маленького сина напризволяще, а сама втопилася. Ганна ж підклала сина до дверей хати, де мешкало бездітне подружжя, а сама найнялась до них наймичкою. Вона знайшла вихід і тим самим подбала про свою дитину.                

Наприклад, я, коли щось трапляється, у всіх випадках намагаюся знайти якесь рішення. Але ніколи не здаюся на півшляху. Якщо щось не вдається, мені допомагають мої рідні та друзі. Вони завжди готові прийти на допомогу та підтримати. Мабуть, саме тому я «не падаю» духом і долаю всі перешкоди.           

Отже, «у кожного своя доля, і свій шлях широкий». І щоб не трапилося в житті, завжди треба пам`ятати, що навкруги є багато людей, котрим значно гірше, ніж тобі, але вони не впадають у відчай. У тяжкій ситуації слід намагатися змінити своє ставлення до неї, якщо ми не можемо змінити саму ситуацію.     

Найважчий труд – це творення самого себе

Я погоджуюсь із тим, що найважчий труд – це творення самого себе. Кожен із нас повинен розвиватися з кожним днем як особистість. Для цього ми повинні завжди вчити щось нове. Адже саме завдяки навчанню ми можемо досягти цілей та наблизитися до свого ідеалу. Із самого народження нас навчали наші батьки та рідні. Коли ми подорослішаємо, то повинні будемо самі дізнаватися щось нове та наживати досвіду.                  

Ми можемо навчатися завдяки книжкам. У них можна дізнатися усе, що тебе цікавить, та знайти нову для себе інформацію. Тим самим людина розвивається та стає особистістю.        

Яскравим прикладом самовдосконалення може слугувати Григорій Квітка-Основ’яненко. Через те, що був дуже хворобливим, він не зміг здобути вищої освіти. Але його можна вважати найосвіченішою людиною того часу. Все це тому, що Григорій Квітка щодня займався самоосвітою. Навіть, не мавши вищої освіти, він став членом товариства наук при Харківському університеті.

Також прикладом людини, яка займалася самоосвітою, може слугувати постать Ярослава Мудрого. Із дитинства він дуже багато хворів, кульгав на одну ногу. Тому князь Володимир не брав його в походи та не навчав військовій справі. Ярослав дуже любив читати книжки - це була його розрада. Завдяки тому, що він увесь час навчався, він став найосвіченішою людиною. Саме тому його називають Мудрим.       

Отже, всі люди повинні займатися самоосвітою та щодня вдосконалювати свої навички для того, щоб стати особистістю.  

Життя - така велика ковзаниця. Кому вдалось, не падавши, пройти?

Я погоджуюсь із тим, що життя дуже складне, і кожній людині властиво помилятися. Недарма існує прислів’я, що треба вчитися на помилках. Але краще вчитися на помилках інших, а не на своїх власних. Дуже важливим є й те, щоб людина могла визнати свої помилки та зробити висновки з них. Людина, яка вміє визнавати свої помилки, то не слабак, а сильна, чесна та хоробра людина. Бо власна правота та авторитет – не найголовніше в житті, особливо коли це може коштувати комусь здоров'я, або навіть життя.                       

Яскравим прикладом можуть слугувати героїні творів Шевченка – Катерина та Ганна. Обидві зробили помилки в молодому віці. Але Катерина не захотіла боротися, вона залишила свого маленького сина напризволяще, а сама втопилася. Ганна ж підклала сина до дверей хати, де мешкало бездітне подружжя, а сама найнялась до них наймичкою. Вона знайшла вихід і тим самим подбала про свою дитину.                 

Наприклад, я, коли щось трапляється, у всіх випадках намагаюся знайти якесь рішення. Але ніколи не здаюся на півшляху. Якщо щось не вдається, мені допомагають мої рідні та друзі. Вони завжди готові прийти на допомогу та підтримати. Мабуть, саме тому я «не падаю» духом і долаю всі перешкоди.                       

Отже, «у кожного своя доля, і свій шлях широкий». І щоб не трапилося в житті, завжди треба пам`ятати, що навкруги є багато людей, котрим значно гірше, ніж тобі, але вони не впадають у відчай. У тяжкій ситуації слід намагатися змінити своє ставлення до неї, якщо ми не можемо змінити саму ситуацію.                    

Боїться презирства лише той, хто на нього заслуговує

Я погоджуюсь із тим, що презирства боїться лише той, хто на нього заслуговує. Кожна людина в житті зустрічає на своєму шляху купу складних ситуацій. Буває так, що людині треба зробити вибір: вчинити по совісті, або поступитися принципам. І коли чинить неправильно, то боїться викриття. Тому людина підсвідомо буде думати про те, що його будуть презирати, коли все з’ясується. Як кажуть у народі, скільки ниточка не в’ється - кінець завжди знайдеться.

Людина повинна завжди робити все по совісті. Вчинки треба робити не для свого блага, а для блага свого народу та своєї Батьківщини. Тому що той, хто зраджує, завжди заслуговує на презирство.

Яскравим прикладом може слугувати Іван Брюховецький із роману «Чорна рада» Пантелеймона Куліша. Він наобіцяв запорожцям «з три короби», тим самим забезпечивши себе підтримкою громади. Іванець підкупом стає гетьманом, але коли він не виконує своїх обіцянок, народ вважає його зрадником. І саме тому його презирають. Пройшло вже багато часу, але й досі, коли читаєш цей роман, ставлення до нього не змінюється.

Існують такі люди, котрі зневажливо ставляться до оточуючих та легко ображають їх, тому що вони вважають себе кращими за інших. І саме тому до таких людей оточуючі ставляться презирливо.

Прикладом може слугувати панночка з повісті Марко Вовчок «Інститутка». Ця ніби освічена дівчина, що вихо­вувалась у якомусь «благородному» інституті, накинулася на бабу-кріпачку тільки за те, що старенька дала дітям по яблучку з панського дерева. Люди без серця завжди страшні й неприємні й тому викликають лише зневагу та презирство.

Отже, кожна людина, роблячи якісь вчинки, повинна замислюватися над своїми діями для того, щоб потім не було соромно за те, що ти вчинив, і щоб люди добре до тебе ставилися. 

Роль особистості в історії

Я вважаю, що роль особистості в історії дуже велика. Багато з них залишаються на її сторінках, а є й ті, про кого ніхто нічого не знає. Вони працюють кожен день на благо свого народу, своєї держави. Тим самим залишають свій особистий, хоч і маленький, вклад в історію. Одразу роль такої особистості оцінити неможливо.

            В історії є багато особистостей, які допомагали своїй Батьківщині. Серед них були не лише патріоти, але й зрадники. Але саме вони роблять історію і залишаються в ній.

            Яскравим прикладом може слугувати Іван Брюховецький із роману Пантелеймона Куліша «Чорна рада». Він наобіцяв запорожцям «з три короба», тим самим забезпечивши себе підтримкою з боку громади. Брюховецький підкупом стає гетьманом України, але не виконує жодних обіцянок. Іван Брюховецький і зараз залишається для українців зрадником. Він залишив після себе в історії саме такий відбиток. 

            Всі пам’ятають Сталіна, Леніна, Пушкіна, Шекспіра, Гоголя. Багато хто – винахідників та вчених. Виходить, що роль в історії відіграють лише видатні люди. І саме вони можуть змінити хід історії докорінно, тому що в них є якась внутрішня сила.

            Наприклад, у Гітлера була така сила, що люди йшли за нього та його ідеї на смерть та вбивство. Навіть один помах його руки, один голос на мітингу викликав у тисячах людей захват. Гітлер відчував, що він потрібен їм. Адже вони вірили в те, що вони особливі. І тільки він здатен був зрозуміти їх.

            Отже, вся історія – це мозаїка, яка складається з особистостей, їх вчинків, бажань і пристрастей, думок і мрій.

Минуле варто пам'ятати заради майбутнього

Я погоджуюсь із тим, що минуле варто пам'ятати заради майбутнього. Дещо ми забуваємо майже одразу, а дещо впивається в нашу душу настільки глибоко, що позабути це здається неможливим. Але нам легше щось забути, ніж пам'ятати. Особливо, якщо це стосується чогось нам непотрібного, можливо, навіть ганебного,бо в кожного свої скелети у шафі.

Розвиток суспільства здійснюється по спіралі, тобто все, що було у минулому, обов’язково повториться у майбутньому, або теперішньому.

Прикладом може слугувати порівняння сучасних реалій із подіями, які описує П. Куліш у романі "Чорна рада". Письменник змальовує період Руїни, а саме обрання гетьмана в 1663 році. Деякі герої захищали священні козацькі традиції. А Іван Брюховецький, щоб отримати владу, дбав лише про власні інтереси. Завдяки брехливим обіцянкам він був обраний гетьманом i незабаром жорстоко розправився з Якимом Сомком. Сьогочасні політичні війни дуже нагадують колишні міжусобиці: деякі політики дбають лише про власне збагачення, а не про добробут народу України.

Завдяки минулому, люди вчаться на своїх помилках та намагаються уникати їх у подальшому житті. Знання історії дає  нам можливість ураховувати досвід минулих поколінь. Народ, який не  знає своєї історії,  легко перемогти та знищити. 

Прикладом може слугувати кіноповість Олександра Довженка «Україна в огні». Німецький офіцер Ернст фон Крауз говорить своєму синові,  що українці – єдиний народ, який не вивчає свою історію, тому його легко  перемогти. Письменника понад усе хвилювала проблема вивчення українцями історії рідного краю.

Отже, якщо ми хочемо мати краще майбутнє, то мусимо не забувати уроки історії, щоб не повторювати тих помилок, які робили наші предки, та вчитися на них.

Слово – це бумеранг

Я погоджуюсь із тим, що слово – це бумеранг. Воно може бути нагородою або покаранням, зброєю або засобом захисту. Одне тільки слово може збудити в людини відчай, а може навпаки підбадьорити, надихнути, повернути до життя. Якщо ми побажаємо комусь доброго дня або здоров’я, то й у нас самих день пройде добре.

Бумеранг – це зброя, яка завжди повертається до свого господаря. Так само і слово,сказане людиною, повертається до неї. Тому треба слідкувати за тим, що ти кажеш. Адже, як каже народна мудрість: «Слово не горобець – вилетить не впіймаєш.»

Прикладом може слугувати Максим Гримач з однойменного оповідання Марка Вовчка. Він сказав своїй дочці Катрі, що видасть заміж її тільки за вільного козака. Але вона покохала кріпака Семена. Пам’ятаючи слова батька вона не могла одружитися з коханим і тому чекала поки він стане вільним. Цьому не судилося справдитися, тому що Семен загинув. Катря не змогла пережити цього та вкоротила собі вік. Батькові слова повернулися до нього бумерангом. Він втратив свою доньку.

 Наприклад, коли у моїх друзів трапляється щось погане, я завжди знаходжу потрібні слова підтримки. Я ніколи не чекала від них нічого взамін. Але коли мені знадобилась їх підтримка, вони знайшли слова, якими підняли мій настрій.

Отже, перш ніж щось казати треба добряче подумати над тим, що збираєшся сказати. Адже слово може бути як зброєю так і ліками.   

Роль матері в житті людини

Я погоджуюсь із тим, що роль матері в житті людини дуже велика. Від самого народження мати дарує своїй дитині ласку та любов. Вона турбуються про нас кожен день. Чи їли ми сьогодні та що саме? Як ми почуваємося? Чи добре в нас справи? Матері іноді забувають про себе та весь свій час присвячують коханому потомству. А діти, коли виростають, забувають про них, про їх безсонні ночі біля ліжечка, про останні кошти, для задоволення їх потреб.

У житті кожної людини трапляється щось погане. Але у будь-якому разі мати не має права «опускати руки». Тому треба завжди боротися до останнього. І не забувати, що в тебе є дитина.

Яскравим прикладом може слугувати героїня однойменної поеми Т.Г.Шевченка «Катерина». Вона покохала москаля, який згодом покинув її та їх ще ненароджену дитину. Батьки були вимушені вигнати Катерину з хати, але вона не здалась, та пішла шукати свого коханого та батька дитини. Вона знайшла Івана, але він відмовився від дитини. На цей раз Катерина просто «опустила руки». Вона вирішили, що життя на цьому закінчилось та втопилася. На той момент вона ні на мить не подумала про свою маленьку дитину, про те, що їй потрібна материнська ласка та любов. 

У наш час неможливо прожити без підтримки своєї матері. Життя дуже складне і тому нам потрібно багато досвіду, якого в нас ще небагато.

Наприклад, моя мама мені дуже допомагає у житті. Вона завжди готова прийти на допомогу, підтримати та дати пораду. Я дуже пишаюся тим, що в мене така мати.

Отже, кожному в цьому світі потрібна материнська любов. Піклування про дитину – найвища роль матері. 

Немає нічого ціннішого за здоров’я

Я погоджуюсь із тим, що немає нічого ціннішого за здоров’я. Адже це обов’язкова умова щасливого життя кожного. Здорова від природи людина іноді не помічає, що вона більш щаслива за когось іншого. Є багато тих, хто невиліковно хворий. А люди, які здорові «як бики», лише втративши здоров’я, розуміють марність усього того, що було для неї найголовнішим у житті. У когось це кар’єра, успіх, гроші або стосунки.    

У наш час дуже багато людей, які не винні у своїх хворобах. Деякі з них вони отримують від самого народження, а деякі набувають незалежно від себе. Людина у цьому випадку ніяк не може вплинути на стан свого здоров’я, але до останнього не опускають руки.

Прикладом людини, яка «не впала духом» та постійно боролася за своє життя, може слугувати Леся Українка. У свої десять років вона захворіла на кістковий туберкульоз. Бувало, що вона місяцями була прикута до ліжка з загіпсованими руками. Прагнення жити та творити перемогло взяло верх над хворобою.

Лікарі неодноразово попереджають нас про те, що здоров’я нашої нації під загрозою.  Тому нам потрібно берегти його «як зіницю ока» від самого народження. Адже у літньому віці це може відгукнутися.  

Наприклад, у моєму класі дуже багато дітей, які мають проблеми з зором і травленням. Це відбувається тому, що вони дуже багато вільного часу проводять за комп’ютером, мобільним телефоном і харчуються неправильною їжею. Діти повинні вже зараз замислитися над цим. Адже потім ці помилки вже виправити майже неможливо.

Отже, ми всі повинні берегти здоров’я від самого народження та підтримувати його в гарному стані. Коли в людини є здоров’я, то в неї є велике майбутнє.

Час не має влади над коханням

Я погоджуюсь із тим, що час не має влади над коханням. Це почуття, яке ушляхетнює людину, робить її доброю, лагідною, життєрадісною. Мабуть, немає людини, яка була би байдужою до цієї теми. Як на мене, то саме кохання є рушієм життя, бо всі бе­зумства й усі благородні пориви людина звершує в пориві кохання.

Людина часто обминає своє справжнє кохання та знаходить буденність, у якій і проживає тихо та спокійно своє життя — без великого щастя, але й без великого горя.

Наприклад, у драмі-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» перед Лукашем постає вибір між загадковою, казковою Мавкою, справжнім коханням, і вправною господинею, доброю робітницею Килиною, його замінником. Йому складно прийняти рішення, бо він покохав уперше.  Під тиском матері, він одружується з Килиною, зраджуючи своєму серцю. Мавка – це зразок ідеального справжнього кохання. Для неї не має значення її походження та сварлива мати Лукаша. Головне для неї — її невмируще кохання. Вона йде за коханим до кінця, і навіть після смерті її почуття живуть.

Любов – рушійна сила існування кожної людини. Без неї наше життя не має жодного сенсу. Тому людина, яка щиро любить когось, здатна зробити все для щастя іншого. Вона долає усі перепони, що стають на її шляху.

Наприклад, у творі «Ромео та Джульєтта» герої щиро кохають одне одного і прагнуть бути разом навіть попри заборону батьків. Кохання дарує щастя та насолоду, але водночас вимагає жертв. Ситуація була складною, адже їх родини ворогували століттями. Монтекі і Капулетті були настільки засліпленні ненавистю, що тільки смерть дітей змогла примирити їх. Такого не має бути. Щастя власних дітей має бути для батьків важливішим, ніж сімейні принципи. Навіть смерть не змогла розлучити закоханих.

Отже, справжнє кохання — це велике надбання людини. Воно формує особистість, визначає її сутність: воно стає головним випробуванням у житті людини, робить її щасливою або нещасною.

Як я розумію поняття «людина з сонячним серцем»

На мою думку, людина з сонячним серцем повинна мати багато позитивних рис. Мабуть це дуже красива душею, добра,  яка завжди прийде на допомогу, дасть пораду та підтримає у скрутну хвилину. Дуже шкода, що таких людей з кожним днем стає все менше.

У наш час усі захоплені лише своїми проблемам, постійно зайняті. Декому з них не вистачає часу навіть на родину, не кажучи вже про те, щоб приділити увагу та допомогти іншим. Насправді ця ситуація дуже жахлива, тому що якщо люди так поводяться зараз, то що буде через десять років? Раніше люди були більш уважними, відвертими та не байдужими. Мабуть, тому жити було легше.

Яскравим прикладом людяності та сонячної душі може слугувати мати Тереза. Саме вона заснувала Орден Милосердя. Усі свої сили, чистоту та щирість душі вона спрямовувала на допомогу іншим. Мати Тереза навчала дітей, організувала притулок для безхатченків, покинутих напризволяще дітей, відкрила лікарня для бідних. Люди з усього світу пам’ятають її, тендітну жінку, як еталон доброти та людяності.

Одна з важливіших чинників характеру «сонячної людини» – це шляхетність. Ця гідність з’являється з часом, але це важкий труд. Доказом цього може слугувати вислів: «Істинно благородна людина не народжується з великою душею. Вона сама себе робить такою, своїми чудовими справами.»

Наприклад, Григорій Квітка-Основ’яненко був дуже шанованою людиною. Він завжди допомагав нужденним, у його домі завжди було багато людей, і він нікому й ніколи не відмовляв у допомозі. Григорія двадцять років поспіль обирали предводителем дворянства тому, що він завжди боровся за справедливість.

Отже, у нашому суспільстві багато проблем. Непорозуміння та обурення, що нам необхідні такі люди, від яких стає легше та тепліше лише від одного погляду. Саме тому такі люди і мають сонячне серце.  

Хто з мудрими спілкується, той сам стає мудрішим

Я погоджуюсь із тим, що хто спілкується з мудрими, той сам стає мудрішим. Наше життя неможливо уявити без спілкування, але нам потрібно говорити не тільки з рівними собою інтелектуально, але й із розумнішими та мудрішими. Ми можемо спілкуватися з ними через книжки, афоризми та висловлювання. Адже саме через твори письменників ми можемо саморозвиватися та виносити для себе щось важливе та цінне.

Найчастіше мудрі люди – це ті, котрі прожили вже багато років і пережили багато подій у своєму житті. Саме тому вони мають досвід та можуть дати гідну пораду в будь-якій ситуації.

Яскравим прикладом може слугувати Божий чоловік із роману Пантелеймона Куліша «Чорна рада». Він був мудрим старим сліпим кобзарем. Його всі поважали та прислухалися. Божий чоловік завжди давав пораду Череваню, Петру Шраменку та іншим людям. Тим самим вони ставали мудрішими, прислухаючись до нього.

Для нас можуть бути кращими мудрецями і наші батьки, тому що вони також прожили вже певний вік та мають певний досвід. Рідні та вчителі в школі можуть допомогти нам у житті, дати пораду, підтримати та зробити нас розумнішими.

Прикладом можуть слугувати мої батьки. Вони дуже багато знають і, якщо треба,  допомагають мені своїми знаннями. Ненька та батько завжди намагаються навчити мене чомусь новому. Тим самим я розвиваюся та стаю мудрою людиною. Вони завжди готові підтримати мене в нових починаннях та допомогти з ними.

Отже, треба все своє життя саморозвиватися, але при цьому не забувати про поради старших за себе.  

«Можливо, у цьому світі ти всього лише людина,
але для когось ти – весь світ»

(Г.Г. Маркес)

Я погоджуюсь із висловом Г.Г.Маркеса, що у цьому світі ти всього лише людина, але для когось ти – цілий світ. Для більшості людей ти незнайомець, але для когось ти – син або дочка, коханий або кохана а, отже, найважливіша у цьому житті людина. Коли люди люблять один одного, то вони не помічають нічого навкруги та з головою занурені у свій, хоч і маленький, світ, хоча для них він дуже великий. Закохані можуть піти на все заради свого кохання. Вони роблять все можливе для того, щоб бути разом, незважаючи ні на що.

Якщо люди насправді кохають одне одного, то вони ніколи не зроблять один одному нічого поганого, а навпаки будуть захищати та довіряти. Тому що людина повинна завжди відчувати, що її кохають.

Яскравим прикладом, невмирущої любові, може слугувати повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». Марічка та Іван кохали один одного, незважаючи на те, що їх родини ворогували. Коли Марічка загинула, то Іван не міг у це повірити та довго шукав її. Для нього вона була цілим світом, який він не уявляв без неї. Навіть тоді, коли він одружився з Палагною, яку не кохав, то постійно згадував Марічку. Їм судилося зустрітися лише на небі. Мабуть там вони стали щасливими.

Треба ніколи не забувати своїх батьків, адже для них дитина – цілий світ. Тому що на їх очах ти робив перші кроки, вчився говорити та ходити. Вони все своє життя віддають своїм дітям.

Наприклад, я завжди відчуваю те, що для своїх батьків, я кохана дитина, яку вони завжди любили та будуть любити. Батько і ненька ніколи не залишають мене у біді, а навпаки, якщо треба, допомагають із неї вибратись. Я відчуваю з їх боку велику любов та підтримку.

Отже, треба завжди пам’ятати, що ти в цьому світі не один. Є багато людей, які готові заради тебе на все, і треба ніколи не забувати про це.

Ввічливість, вихованість і шляхетність прикрашають
будь-яку людину

Я погоджуюсь із тим, що ввічливість, вихованість і шляхетність прикрашають будь-яку людину. У наш час всі ці якості мають і інший бік. Люди забувають про те, що потрібно бути ввічливими до старших і молодших за себе. А про поняття шляхетність і вихованість іноді й зовсім забувають. Якщо людина вихована, то вона до кінця вислухає думку свого співрозмовника, а не перебиватиме його; не буде вживати ненормативну лексику та говорити на підвищених тонах. Люди повинні проявляти шляхетність не афішуючи її.

Існують «ввічливі» та «виховані»  люди, котрі зневажливо ставляться до оточуючих та легко ображають їх, тому що вважають себе кращими за інших.

Прикладом може слугувати панночка з повісті Марка Вовчка «Інститутка». Ця ніби освічена дівчина, що вихо­вувалась у якомусь «шляхетному» інституті, накинулася на бабу-кріпачку тільки за те, що старенька дала дітям по яблучку з панського дерева. Люди без серця завжди страшні й неприємні й тому вони залишаються ними, де б не навчались.

На мою думку, людина повинна робити всі свої вчинки безкорисно й не для показу, тому що ми повинні  допомагати один одному.

Яскравим прикладом шляхетної людини може слугувати Мати Тереза. Вона допомагала людям із усього світу, не вимагаючи нічого у відповідь. Мати Тереза ніколи не афішувала того, що вона робить для незнайомих людей, на відміну від наших сучасних меценатів, які тільки шукають нагоду підвищити свій рейтинг.

            Отже, ми всі повинні не забувати про те, що ми живемо серед людей. Треба пам’ятати про ті якості, які нам батьки намагаються закласти ще в дитинстві.

Треба жити для інших, якщо хочеш жити для себе

Я погоджуюсь із тим, що треба жити для інших, якщо хочеш жити для себе. Люди повинні допомагати один одному. Ця підтримка не має бути на показ. Не треба допомагати людям лише в надії на те, що, колись, вони тобі допоможуть. Потрібно просто робити добро іншим. Ти будеш відчувати себе повним сил та щасливим, як ніхто інший. В наш час таких шляхетних людей, котрі живуть для оточуючих, стає все менше. І це мене дуже лякає.

Коли в людини якісь проблеми, то не треба впадати у відчай та робити необдумані кроки. Тому що наше життя – це як зебра. Є й чорні й білі смуги.

Яскравим прикладом може слугувати Ганна – героїня твору «Наймичка» Тараса Григоровича Шевченка. Вона потрапила у глухий кут, але вона настільки любила свого сина, що була готова на все заради нього. Ганна була вимушена підкинути малого до хати, де мешкали бездітні батьки. Вона виховувала та доглядала свого сина, тобто жила для нього.

Треба бути шляхетною людиною та допомагати людям у важких для них ситуаціях. Тому що тим самим ти будеш жити для себе.

Наприклад, в домі Г. Квітка-Основ’яненко завжди було багато людей. Кожен з них знав,що, якщо щось трапиться, він завжди приютить їх. Григорій був дуже шляхетною людиною. Розмовляючи з людьми він черпав якісь нові ідеї для майбутніх творів та був щасливим. Він все своє життя присвятив оточуючим, тим самим жив для самого себе.

Отже, треба допомагати людям, для того, щоб бути щасливим і повним сил.   

Звинуватити легко, зрозуміти важко

Я погоджуюсь із тим, що звинуватити легко, а зрозуміти важко. Є багато тих, хто не знаючи анітрохи людини, ображає та принижує її. Іноді треба спробувати поставити на місце «звинуваченого» самого себе та спитати, щоб зробив я на місці цієї людини. Саме через те, що вона майже ніколи над цим не замислюється, хоча це виховується в сім’ї з самого дитинства.

Дорослі повинні ніколи не принижувати своїх дітей. Тому що саме таке ставлення та відчуженість призводять до того, що, ставши дорослою, людина не знаходить порозуміння з оточуючими.

Прикладом може слугувати Докія з оповідання Бориса Грінченка «Каторжна». Друга дружина завжди зневажала її та казала, що вона все робить неправильно. Докія дуже любила дітей, але мачуха налаштовували їх проти неї. Всі односельці звали її «каторжна Докія» та насміхалися з неї. Семен зрадив її, а вона зважилася на те, щоб підпалити його разом з його дружиною. Але згадавши про маленьку Саньку їй вже нічого не залишалось, як гасити пожежу собою. Докія померла так і не зрозумівши за що її так не любили.

Іноді людині треба зробити складний вибір. Але потім оточуючи звинувачують її за це, тому що вони не до кінця розуміють причину цього вчинку.

Прикладом можуть слугувати сучасні жінки-матері, перед якими постає складний вибір залишити хвору дитину в пологовому будинку, чи забрати та повністю присвятити своє життя їй. Найчастіше обирають перший варіант, чим викликають засудження оточуючих. Але люди не знають, щоб вони зробили на місці цих жінок.

Отже, ніколи не можна звинувачувати людини доки сам не зрозумієш, чому людини вчинила саме так, а не інакше.