Життя! В ньому стільки переконуючої сили і повноти,
що трудно дозволити собі байдужість чи слабкість.

(А. Любченко)

Я погоджуюсь із тим, що в житті багато переконуючої сили й повноти, що важко дозволити собі байдужість чи слабкість. У нашому житті дуже багато яскравих подій. Кожен повинен не проґавити їх. Тому треба жити так, щоб потім не жалкувати через те, що прожив своє життя ненаповну.                                                                                                         

            Кожна людина має право обирати свій спосіб життя та найголовніше шлях. Вибір кожної людини залежить насамперед від самої людини, від рівня її вихованості, світогляду, характеру та інших факторів. У наш час дуже багато людей стали байдужими до інших. Вони зазвичай керуються прислів’ям «Моя хата скраю – нічого не знаю» і не знають, що байдужість страшніше за усі почуття.                                                               

            На думку приходить важка доля українських письменників, що входили до «розстріляного відродження». А саме: П.Тичина, М.Рильський. Ю.Яновський, М.Хвильовий та інші. Вони не побоялися відстоювати свою думку. Навіть незважаючи на те, що радянська влада дуже карала за подібне. Вони не могли та не хотіли підкорюватися, а тим паче бути байдужими. Саме у цьому проявляється їх дуже сильний характер.       

            Звичайно ж всім було би легше жити та все життя боятись зробити щось не так як усі. Але ж це зробить життя неповноцінним. Недарма кажуть, що не треба залишатися байдужим та переляканими, щоб життя не пробігло повз тебе з усіма її пригодами.     

            Яскравим прикладом людини, яка боролася за кращу долю народу та гарне майбутнє України, можна вважати Т.Г.Шевченка. Він на протязі усього свого життя допомагав людям повірити у свої сили та не здаватися на півшляху. Кобзар міг би все своє життя жити в розкоші, славі та ні в чому собі не відмовляти, адже Бог наділив його багатьма талантами: художника, поета та письменника. Але він не зміг залишатися в стороні, коли бачив що коїться навкруги. Ані десятерне заслання, ані навіть каторга не вбила його революційного духу.   

          Отже, кожний день – це маленьке життя, і треба прожити його так, начебто цей день останній у житті. Треба жити наповну та не шкодувати про зроблене.