Час не має влади над коханням

Я погоджуюсь із тим, що час не має влади над коханням. Це почуття, яке ушляхетнює людину, робить її доброю, лагідною, життєрадісною. Мабуть, немає людини, яка була би байдужою до цієї теми. Як на мене, то саме кохання є рушієм життя, бо всі бе­зумства й усі благородні пориви людина звершує в пориві кохання.

Людина часто обминає своє справжнє кохання та знаходить буденність, у якій і проживає тихо та спокійно своє життя — без великого щастя, але й без великого горя.

Наприклад, у драмі-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» перед Лукашем постає вибір між загадковою, казковою Мавкою, справжнім коханням, і вправною господинею, доброю робітницею Килиною, його замінником. Йому складно прийняти рішення, бо він покохав уперше.  Під тиском матері, він одружується з Килиною, зраджуючи своєму серцю. Мавка – це зразок ідеального справжнього кохання. Для неї не має значення її походження та сварлива мати Лукаша. Головне для неї — її невмируще кохання. Вона йде за коханим до кінця, і навіть після смерті її почуття живуть.

Любов – рушійна сила існування кожної людини. Без неї наше життя не має жодного сенсу. Тому людина, яка щиро любить когось, здатна зробити все для щастя іншого. Вона долає усі перепони, що стають на її шляху.

Наприклад, у творі «Ромео та Джульєтта» герої щиро кохають одне одного і прагнуть бути разом навіть попри заборону батьків. Кохання дарує щастя та насолоду, але водночас вимагає жертв. Ситуація була складною, адже їх родини ворогували століттями. Монтекі і Капулетті були настільки засліпленні ненавистю, що тільки смерть дітей змогла примирити їх. Такого не має бути. Щастя власних дітей має бути для батьків важливішим, ніж сімейні принципи. Навіть смерть не змогла розлучити закоханих.

Отже, справжнє кохання — це велике надбання людини. Воно формує особистість, визначає її сутність: воно стає головним випробуванням у житті людини, робить її щасливою або нещасною.