Боїться презирства лише той, хто на нього заслуговує

Я погоджуюсь із тим, що презирства боїться лише той, хто на нього заслуговує. Кожна людина в житті зустрічає на своєму шляху купу складних ситуацій. Буває так, що людині треба зробити вибір: вчинити по совісті, або поступитися принципам. І коли чинить неправильно, то боїться викриття. Тому людина підсвідомо буде думати про те, що його будуть презирати, коли все з’ясується. Як кажуть у народі, скільки ниточка не в’ється - кінець завжди знайдеться.

Людина повинна завжди робити все по совісті. Вчинки треба робити не для свого блага, а для блага свого народу та своєї Батьківщини. Тому що той, хто зраджує, завжди заслуговує на презирство.

Яскравим прикладом може слугувати Іван Брюховецький із роману «Чорна рада» Пантелеймона Куліша. Він наобіцяв запорожцям «з три короби», тим самим забезпечивши себе підтримкою громади. Іванець підкупом стає гетьманом, але коли він не виконує своїх обіцянок, народ вважає його зрадником. І саме тому його презирають. Пройшло вже багато часу, але й досі, коли читаєш цей роман, ставлення до нього не змінюється.

Існують такі люди, котрі зневажливо ставляться до оточуючих та легко ображають їх, тому що вони вважають себе кращими за інших. І саме тому до таких людей оточуючі ставляться презирливо.

Прикладом може слугувати панночка з повісті Марко Вовчок «Інститутка». Ця ніби освічена дівчина, що вихо­вувалась у якомусь «благородному» інституті, накинулася на бабу-кріпачку тільки за те, що старенька дала дітям по яблучку з панського дерева. Люди без серця завжди страшні й неприємні й тому викликають лише зневагу та презирство.

Отже, кожна людина, роблячи якісь вчинки, повинна замислюватися над своїми діями для того, щоб потім не було соромно за те, що ти вчинив, і щоб люди добре до тебе ставилися.